Криворізька загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 84


запомнить

 

Виховна робота

 

До дня місцевого самоврядування

 

 

 Модель державно-громадського управління закладом

 

           

       Метою освіти є оптимальне поєднання державних та громадських засад в інтересах особистості, соціуму та влади, а основним завданням - перерозподіл контролю та управління на рівень освітнього закладу та громади, який дає можливість поєднати загальносуспільні інтереси, інтереси громади та інтереси кожної особистості, в результаті чого буде забезпечена демократизація державного управління освітою; задоволення потреб та інтересів учасників навчально-виховного процесу; розвиток погоджувальних механізмів у вирішенні загальних завдань.

        Керуючись нормативною базою для забезпечення дії механізму державно-громадського управління освітою в КЗШ №84 створено таку модель державно-громадського управління навчальним закладом: 

               -  загальні збори трудового колективу;

-  рада школи;

-  піклувальна рада школи;

-  педагогічна рада школи;

-  методична рада школи;

-  творча група вчителів;

-  рада ветеранів Криворізького авіаційного гарнізону;

-  рада активу органів дитячого самоврядування «Авангард».

Прикладом якісної Прикладом якісної співпраці органів державно-громадського управління в Криворізькій загальноосвітній школі №84 є діяльність Ради Зразкового музею Криворізького авіаційного гарнізону. Робота музею організовується на основі самоврядування, вищим органом якого є Рада музею, яка складається з учнів, педагогів,  ветеранів, представників громадськості. Голова Ради музею – досвідчений педагог Єгорова Н.І.

 Рада музею активно співпрацює:

                     -  з Радою ветеранів війни і праці Довгинцівського району;

                     -  з Довгинцівською районною організацією воїнів-інтернаціоналістів;

                     -  з Радою ветеранів гвардійської військово-транспотрної авіаційної дивізії;

                     -  з Радою ветеранів 16 військово-транспортного  авіаційного полку;

                     -  з Радою ветеранів 363 військово-транспортного авіаційного полку. 

 

В Музеї щорічно проводяться зустрічі ветеранів Великої Вітчизняної війни.

         Силами ветеранів гвардійської військово-транспотрної авіаційної дивізії зібрано експонати та зроблено експозиції, проводиться екскурсійна робота, розробляються власні екскурсійні маршрути.

 

   

       

     Значне місце в моделі державно –громадського управління системою освіти школи посіла структура заходів, яка забезпечує особистісно – орієнтований принцип освіти щодо підтрим-ки розвитку закладу освіти, удосконалення майстерності педагогів , створення умов для самореалізації учнівської молоді, залучення батьків до навчально-виховного процесу. До структури входять рейтингова оцінка діяльності навчального закладу, вчителів, наради при директорі, заступниках, профспілкові збори тощо.

 

 

 

 Досягнення та труднощі школи на шляху реалізації Програми «Стратегія захисту та інтеграції в українське суспільство ромської національної меншини на період до 2020 року» 

 

 

Ромське питання є непростим не лише в Україні. Фактично схожі проблеми є у всіх країнах колишнього соцтабору, незважаючи на те, увійшли вони в ЄС чи ні. Основні проблеми ромів приблизно однакові в усіх країнах: це соціальна ізоляція від місцевого населення, низький освітній рівень, погані умови життя, тотальна бідність, жахливі житлові умови, погане здоров’я, а також відсутність представництва в органах влади, побутовий расизм, відсутність захисту з боку правоохоронних органів.

На початку року Президент України Віктор Янукович підписав указ про створення Стратегії захисту та інтеграції в українське суспільство ромської національної меншини на період до 2020 року, а Кабінет Міністрів України затвердив план заходів щодо реалізації Стратегії. Він передбачає роботу відразу в кількох найважливіших напрямках: соціальний захист та зайнятість, освіта, охорона здоров’я, поліпшення житлово-побутових умов, задоволення культурних та інформаційних потреб. Всього в плані 56 пунктів.

Ситуація щодо грамотності ромів склалася просто катастрофічна: більшість дорослого населення практично не вміють читати, писати, рахувати або роблять це з певними труднощами.Статистики вражає:  лише 2% ромського населення мають базову або повну вищу освіту, 6% – повну середню або професійно-технічну, 10% – базову.

 

Закритість ромських громад, нерозуміння особливостей соціального життя ромів, часто неохайний зовнішній вигляд та низьке матеріальне становище тільки “підкидає хмизу в багаття.” До всього, вони ще й асоціюються переважно з кримінальними проявами. Хоча, як твердять правоохоронці, відсоток злочинності в розрахунку на душу населення серед них не вищий від середньостатистичного.

Питання інтеграції ромів в українське суспільство не є таким, яке можна швидко вирішити. Потрібен час і дуже багато сил і роботи, аби зламати суспільні стереотипи, аби змінити психологію поведінки ромів.

Але не дивлячись на все це – на декларований розвиток процесу демократизації в Україні, досі відбуваються масові порушення прав ромів, нехтування правами людини, приниження людської честі та гідності.

Якщо Україна претендує на звання демократичної європейської країни, жодні репресивні геноцидні (як у фашистській Німеччині) чи авторитарні (як в СРСР) методи неприпустимі.
Тому шлях залишається лише один: всім та всіма силами допомогти ромам вийти з вікової ізоляції, навчити їх жити за законами та правилами нашої спільної держави і, нарешті, допомогти їм інтегруватися в українське суспільство, як це давно зробили десятки інших національностей, що проживають в Україні.

Я працювала на класі педкоррекції 4 роки. Класи ІПК в нашій школі складаються виключно із дітей ромів.

Ви так само, як і я стикалися з багатьма труднощами, під час навчання цих діток.

Найперше, приходять діти до школи абсолютно не підготовлені. Про знання якихось букв чи цифр я не говорю, мова йде про елементарні поняття: пори року, уміння тримати олівець, знання хоч якихось казок, уміння звертатися до дорослих (над цим приходиться працювати дуже довго). Ці діти 100% неорганізовані, вони не розуміють, що потрібно сидіти на уроці, а не бігати по класу,

Та крок за кроком з цими труднощами можна впоратися, а от батьки цих діток, їх ромські традиції – для мене це вже було набагато складнішим питанням. Є кілька причин, які зумовили таку ситуацію: старше покоління циган є неписьменне, що є наслідком кочівлі; діти часто беруть активну участь у домашньому господарстві, доглядають за молодшими дітьми; вони змалку привчаються до заробітків.

Як тільки дощ, стає прохолодніше, починаються пропуски занять. Причини незмінні всі роки навчання і в усіх класах: «Немає взуття, немає чого одягти», або в кращому випадку: «Випрали одяг».

І батьки не схильні допомогти нам, нас вони сприймають як руйнівників їх традицій. Навіть в такому питанні як педикульоз, діти мені говорять: «Тетяно Григорівно, так у циган завжди воші».

 Питання особистої гігієни – ще одна актуальна проблема у виховному процесі. Я далеко не схильна говорити, що 100% ромів ходять до школи неохайні. Ні, є багато діток, які  доглянуті, чистенькі, гарно одягнені. Але для багатьох ромів не соромно ходити брудними та неохайними.

Ще одна складність – це відсутність усіх дітей у школі, коли хтось із ромів помирає і необов’язково із близької рідні. Я завжди дивувалася цьому звичаю, пояснювала батькам, що діти не повинні жити поганими емоціями, в школі, в колективі їм легше це пережити, і ось якось, одна циганка мені сказала: «Так у нас закон, що  не можна 10 днів митися і прати. Я, - каже, - вночі, тихенько,  через 2 дні все виперу, а вже потім він прийде до школи».Мене це ввело  в ступор.

Я не знаю, наскільки це відповідає дійсності, тому що ще одна складність, з якою ми постійно стикаємося – це брехливість циган. Ніби так розповідають, сльози навертаються, а виявляється – все брехня. І  це в них вважається за звичайну норму. «Більшість циган заробляють різними шахрайствами, – констатує суспільствознавець Андрій Струтинський. – Це правда, яку слід визнати. Вони звикли бути такими собі паріями, які оббирають суспільство, отримуючи натомість від нього ненависть та презирство. Треба погодитися, що такий стиль життя – свідомий вибір більшості ромів, які просто не уявляють, що жити можна якось інакше. Це аж ніяк не заперечує й того, що значна їхня частина в багатьох країнах, і в Україні зокрема, прекрасно займалася і займається сільським господарством або іншими суспільно корисними справами і не має нічого спільного з криміналітетом».

 В середній та старшій школі педагогам приходиться стикатися ще з однією проблемою, пов’язаною з традиціями цієї меншини. Це абсолютна і повна неповага чоловіків до жінок. Хлопчики не поважають і не слухаються своїх мам, і так само намагаються ставитися до жінок-вчителів. І тільки завдяки тому, що у нас працюють не тільки професіонали-вчителі, а ще й сильні за характером жінки, хлопчики поволі змушені визнати їх авторитет, але конфліктні ситуації трапляються постійно.

Роми не є інтегрованими в українське суспільство. Через брак інформації ромське населення оповите різноманітними стереотипами. Найбільш поширені з них: «роми крадуть», «роми не хочуть працювати», «роми живуть на соціальні виплати від держави». Звісно, серед ромського населення є люди, що відповідають цим твердженням. Так само, як є такі й серед українців.

Дуже важливо усунути перешкоди на шляху до навчання. Ці перешкоди формуються в родині, у громаді ромів та у суспільстві.

За 4 роки мені неодноразово приходилося спостерігати негативну реакцію людей, коли говорила, що у моєму класі всі учні цигани. Та незважаючи на всі ті складнощі, з якими ми стикаємося кожного дня, я впевнена, що діти-роми такі ж як і інші діти. Вони із задоволенням слухають казки, полюбляють цікаві історії, відкриті для нових знань які ми можемо їм дати. В них світяться оченята, коли вони чимось зацікавлені, вони радіють, коли правильно виконують завдання, біжать до вчителя, щоб отримати оцінку, між собою змагаються за вищий бал.

Ми не вважаємо, що проблема низького рівня освіти ромських дітей лежить у площині соціальної ізольованості. Ми вважаємо, що головна проблема – це повна відсутність розуміння важливості здобуття освіти – як дітьми, так і їхніми батьками.

Якщо батьки ніде не вчилися, то й діти вчитися не бажають. Батьки не можуть передати своїм дітям подібний позитивний досвід. Відповідно, неосвічені батьки можуть виховати тільки неосвічених дітей. Слід проводити посилену й цілеспрямовану роботу з роз’яснення ромам важливості освіти.

 "Більшість батьків не розуміла, для чого дітям освіта. У ромів – інші цінності. Насамперед – вижити. Але якщо дитину не спонукати до навчання, вона ходити у школу не буде. Навчання природою не закладено, потрібно впливати на психіку дитини.

Кожну букву, яку знають ці діти, кожен приклад чи задачу, яку можуть вони розв’язати, в цих дітей вложили ми – вчителі. Домашнє завдання вони не виконують, батьки (у моєму класі це 100%) не писемні, і тому, не тальки ніякої допомоги від них не було, а ще й дітям говорили: «Я не вмію рахувати і все нормально.» Тому, на мою думку, наші досягнення в цьому питанні просто колосальні.

 Відсутність елементарної базової освіти у представників ромського населення веде до повної соціальної та правової незахищеності, що в кінцевому підсумку стає основною проблемою безробіття й бідності ромського населення. Ще одна, не менш серйозна, проблема – це безпідставний страх утратити культурну самоідентичність і порушити традиції, що ведуть до ранніх шлюбів і в кінцевому підсумку стають головною причиною дезінтеграції ромського населення впродовж століть.

Освічені дівчата, навіть на рівні середньої школи, – це потужна сила, як для самих дівчат, так і для суспільства в цілому. Освіта – це єдина річ, здатна зруйнувати панівні в суспільстві стереотипи й насильницькі традиції.

Освіта, освіта і ще раз освіта – ось основа рівня життя будь-якої людини, незалежно від її соціального чи етнічного походження. Уже сьогодні є успішні юристи, викладачі, медики... Вони можуть  стати прикладом для підростаючого покоління. На жаль, ми самі мало про них знаємо, бо вони не ідентифікують себе з ромами". А цьому причин декілька: і сама позиція ромів, і стереотипне ставлення суспільства до них.

Водночас школа дає всі можливості для навчання – чисті й опалювані класи, професійні вчителі, технічне забезпечення, є навіть комп’ютерні класи. Але проблема полягає в тому, що діти не хочуть ходити до школи. З першого по третій клас відвідуваність задовільна але, починаючи з 10-11 років, у силу вступають традиції. Батьки втрачають над ними контроль і абсолютно не приділяють жодної уваги освіті власних дітей.

Що позитивного можуть взяти наші діти від ромів, навчаючись в одній школі, живучи в одному суспільстві? Я завжди захоплювалась тими дружніми стосунками, які між ними панують. Скільки б не було бажаючих, вони булочку розділять між усіма, малі діти виносять з їдальні свою булку і ділять  із старшими. І як би я не боролася всі роки, вони стоять горою за кожного, кого образять чи то словом, чи то діями.

Так, працювати нам дуже складно, та я б хотіла ще б сказати про роль інших служб, структур і організацій, які можуть бути причетні до процесу інтеграції ромів в суспільство. Я б хотіла, щоб самі роми несли більшу відповідальність за утримання своїх дітей. Так часто ми бачимо їх злиденне життя, але якщо вони мають восьмеро дітей, то вони мусять нести відповідальність за їх утримання та виховання. То не ми повинні запитати в них, чому вони не купили дітям одяг, взуття, чи шкільне приладдя, а мають існувати структури, в яких є важелі впливу на циган, бо ми дієвих важелів не маємо. Ми лише можемо закликати їх дотримуватися моральних норм, проводити з ними бесіди, але на жаль, наші бесіди та вмовляння не можуть відразу змінити вікові традиції та склад життя цілої народності. Тому на мою думку в таких випадках, коли страждають діти, мають всі гілки влади захищати права дитини, навіть,  якщо це не входить у такі традиції ромів, як жебракування, педикульоз,  принижування  жінки чи ображання дівчини.

Я впевнена, що діти наших нинішніх учнів – це вже буде інше, нове, більш освічене покоління ромів, з яким буде легше працювати, батьки, (нинішні учні) вже будуть нас розуміти і будуть допомагати у навчанні та вихованні своїх дітей.

Звісно, інтеграція – процес довготривалий та складний. У нашій школі це  –  щоденна справа. Але якщо кожен день йти маленькими та непомітними кроками, то за декілька років можна пройти величезний шлях до інтеграції та мирного співіснування.